Прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року заклало правовий фундамент нашої сучасної країни. Верховна Рада УРСР тоді законодавчо закріпила абсолютне верховенство, недоторканність та повноту влади республіки на власній території, гарантувавши водночас паритетність у міжнародних справах. Проте за лаштунками історичного голосування у столиці вирував масштабний низовий спротив у регіонах. Унікальними регіональними спогадами про бурхливі суспільні процеси, що передували розпаду радянської імперії на Сумщині, поділився відомий історик та краєзнавець Олег Корнієнко у своїй книжці «Хроніка прапороносців».
Одним із найрадикальніших кроків на Сумщині стало створення 15 серпня 1990 року окремої структури.
“ставила під сумнів можливість виховання підростаючої української молоді представниками старшого покоління, «котре в своему загалі виховане в умовах постійного страху і почуття власної неповноцінності». Основним своїм завданням фракція визначила формування повноцінної молоді, здорової як духовно, так і фізично, молоді, яка справді любить життя, любить волю, любить свою Україну та нарід, є гідна звання української молоді”.
Це була Радикальна фракція СНУМ «Сумщина».
Передували цьому не менш резонансні події. У грудні 1989 року сумські громадські активісти власним коштом створили тимчасовий знак пам’яті жертв сталінського терору 1920–1950-х років. Під час пішої ходи від монумента Тарасу Шевченку вулицею Леніна до міського кладовища прихильники комунізму агресивно кричали вслід демонстрантам «бандiты» та «фашiсты». Саме тоді біля центрального універмагу відбувся знаковий епізод — невідомий юнак підняв синьо-жовтий стяг, який менш ніж за хвилину силою відібрав майор міліції. Вже наступного дня сміливця показово забрали до лав армії.
Боротьба тривала й у столиці. На День Землі 22 квітня 1990 року у Києві активісти Спілки незалежної української молоді, серед яких були сум’яни Віктор Рог, Василь Лущик та Юрій Грамажора, прорвали міліцейський кордон. Вони поклали колючий дріт замість вінка до пам’ятника Леніну і публічно розірвали марксистські книги. Правоохоронці затримали снумівців Андрія Духовникова та Миколу Бердника, проте акція запустила незворотний процес руйнації радянських ідолів.
Важливим етапом стало національне відродження.
На початку серпня 1990 року представники СНУМ «Сумщина» вирушили у п’ятиденний автобусний похід місцями козацької слави на Хортицю, у Капулівку та Нікополь з нагоди 500-річчя козацтва.
“Сумська делегація, до якої увійшли члени СНУМу, на двох автобусах взяла участь у 5-денному поході місцями слави лицарів степу: могила Івана Сірка у Капулівці, Микитинська Січ у Нікополі. Острів Хортиця… Здавалося, що на свято зібралася вся Україна — лише від однієї Тернопільщини було близько 70 автобусів. У Капулівці на могилі кошового Сірка 67 чоловік, серед яких були й сум’яни, урочисто присягнули відродити Українське козацтво. Церковну службу здійснював митрополит Чернігівський і Сумський УАПЦ владика Роман”.
Історичний контекст розпаду СРСР
Україна рухалася у загальноєвропейському тренді. Наша країна опинилася серед перших республік, які задекларували вихід зі складу Радянського Союзу під час його колапсу. Нагадаємо, що 11 березня 1990 року про відновлення незалежності оголосила Литва, аналогічні кроки готували Естонія та Латвія, а 12 червня свій суверенітет проголосила навіть РРФСР.
Значення ухваленого документу
Декларація стала дорожньою картою самостійності. Вона повністю передала під контроль республіки питання внутрішньої економіки, наукової сфери, освіти, а також культурного розвитку українців. Крім того, Київ отримав пряме право відкривати консульства, торговельні місії та обмінюватися дипломатами з іншими країнами світу.
Важливим елементом правової системи стала поява власного інституту громадянства. Згідно з текстом, запроваджувалася абсолютна рівність людей перед законом незалежно від їхньої раси, статі, походження, партійних квитків чи релігійних поглядів.
Перший День Незалежності
Одночасно з Декларацією депутати затвердили окрему знакову постанову.
“Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України”, — витяг із постанови.
Нове державне свято зі статусом вихідного дня українці встигли відзначити лише одного разу — влітку 1991 року.
Уже 20 лютого 1992 року рішенням парламенту головне свято країни офіційно перенесли на 24 серпня.
