Сумський обласний академічний театр для дітей та юнацтва вже майже два роки працює в новій реальності – замість затишної зали актори грають в укриттях та на виїзних майданчиках, але продовжують випускати прем’єри, їздити в гастролі й, за власними словами, лікувати дитячі душі.
Свято в порожніх коридорах
У передноворічний період коридори театру зазвичай заповнені дитячим сміхом, чергами до гардероба та метушнею перед виставами. Тепер тут тихо, розповідає директор театру Микола Юдін. Про свято нагадують лише прикрашені ялинки, гірлянди у вікнах і дитячі подарунки, які час від часу залишають маленькі глядачі, коли приходять до укриття на виставу.
Юдін згадує одну з найемоційніших сцен останнього року – її теж зіграло життя в укритті.
“На одній з вистав у нас просто драма була в укритті. Прийшла мама з дитинкою, а дитинка почала плакати: «Я хочу в театр». Так ось же тобі театр, вистава. «Вистава сподобалась, але я хочу в театр». І це непоодинокий випадок. Є люди, кому театр зовсім не потрібен, і ніколи не буде потрібен, а є такі, для яких це щось святе”, – говорить Микола Юдін.
Сцена переїхала в укриття
Через постійні загрози обстрілів у Сумах театр уже понад пів року приймає глядачів не у власній будівлі, а в укритті неподалік. До цього вистави показували в Конгрес-центрі СумДУ, куди навесні 2025 року поцілила російська ракета. Власного бомбосховища заклад не має, тому працює там, де можуть безпечно зібратися діти – в укриттях установ, що запрошують театр.
Організаційно це складно: потрібно перевозити декорації, обладнання, пристосовуватися до приміщень, які не призначені для театру. Але на творчому процесі, запевняє директор, це не відбивається.
“Працюємо в укриттях тих закладів, куди нас запрошують. Нам це вносить свої проблеми, вносить свої труднощі. Але суто в організаційній роботі. Ніяк це не відбивається на творчій частині. Я вважаю, що театр, його робота – це як прапор на башті. Якщо є театр, якщо працюють заклади мистецтва, значить, життя ще перебуває в межах розумних рамок. Якщо вже і театру немає, то ситуація стає набагато гіршою”, – пояснює він.
Глядацька зала тим часом не стоїть пусткою – у ній проводять репетиції, готують нові постановки, аби в перший безпечний день знову відкрити двері для повного залу.
“Зал ніяк не пустує. Ми тут створюємо вистави, а працюємо з глядачами вже в укритті. Ми хочемо зберегти це ошатне приміщення, це перлина Сумщини. Чекаємо на ту щасливу мить, коли зможемо запросити сюди й зустрітися з глядачами тут”, – ділиться Микола Юдін.
Новорічні вистави для двадцяти замість чотирьохсот
Через обмежену кількість місць в укритті минулого року театр не встиг показати усім охочим новорічну виставу. Цьогоріч вирішили посилити святкову програму і підготували одразу дві новорічні постановки для дітей. Планують, що їх побачать близько 20 тисяч глядачів – у залах укриттів та на виїзних майданчиках.
У самій будівлі театру зал розрахований приблизно на чотириста місць, але укриття вміщує лише кілька десятків людей за сеанс. Попри це, колектив погодився на додаткове навантаження, аби лише глядачі мали можливість прийти на виставу.
“Не змогли показати, бо тут чотириста місць, а в укритті – двадцять. Колектив віддається повністю для того, щоб бути потрібним, щоб було куди піти людям. Це велике навантаження, але колектив у нас складається не тільки зі справжніх митців, а ще і з любові до глядача. Люди ходять до театру за спілкуванням, за живим контактом, а не лише за декораціями чи костюмами”, – говорить керівник.
Одинадцять прем’єр і перші гастролі за роки
Попри війну, у 2025 році театр підготував 11 прем’єр. Про репертуар розповідає керівниця літературно-драматичної частини Тетяна Свелеба.
“Наш театр – це глядачі від нуля до ста років. Першою прем’єрою 2025 року стала комедія «Оце так зазвав» за п’єсою Олени Пчілки. Також народилися вистави «Грішниця», «Міцно тримай голос землі» для дорослого глядача, які поставив Сергій Москаленко. Для дітей створили «Як заєць та вовк борщ варили», інтерактивну виставу «Качечка-крячечка» за п’єсою Наталії Уварової, яку поставила головна режисерка Ганна Кобець. Лялькова вистава «Малий Карлсон», режисер-постановник Володимир Шапошников, стала ще однією подією. Окрім того, ми капітально відновили виставу «Коза-дереза» – це візитівка театру”, – каже вона.
2025 рік став також роком повернення театру до гастрольної діяльності. Вперше за кілька десятків років колектив виїхав з виставами за межі Сумщини – до Києва, Львова та Закарпаття. Там актори грали як для дітей, так і для дорослого глядача, і всюди збирали повні зали.
“Театр найближчих кілька десятків років не мав досвіду виїзних гастролей. Це був повний аншлаг. Ми охопили фактично всі вікові категорії під час нашого виїзду. Для акторів це і школа майстерності, і чудова форма єдності колективу”, – зазначає Микола Юдін.
Ляльковий відділ після сорокарічної паузи
Одним із найважливіших досягнень директор називає появу у структурі театру окремого відділу лялькових вистав. На Сумщині понад 40 років не розвивався ляльковий театр, і область залишалась єдиною без такого формату сценічного мистецтва для дітей.
“Ми цю проблему вирішили. Театр ми не створили, але відділ відкрили. Є чудовий начальник лялькового відділу – Володимир Шапошников, зараз він служить у війську. Лялька – одна з основних деталей формування психіки дитини, її розвитку. Тож ми працюємо як ляльковий театр, як театр для менших, старших дітей і для дорослих”, – говорить Юдін.
Сто людей трупи, троє на фронті
У театрі зараз працює близько 100 людей, з них 29 – актори. Троє артистів служать у лавах Збройних сил України. Колектив підкреслює, що вважає роботу на сцені частиною спільної боротьби, тільки на культурному фронті.
“Ми всі знаємо, що діти – наше майбутнє. І майбутнє значною мірою залежить, зокрема, і від театру для дітей. Маленький театр не тому, що він маленький, а тому, що він для маленьких. Діти – це ті самі люди, тільки маленькі, з яких виростуть великі. Це як на городі, чим поливаєш, так і виросте”, – підкреслює керівник.
«Ми лікуємо душі дітей»
Артистка Наталія Шульженко працює в театрі майже три десятиліття. Вона каже, що в умовах війни сценічна робота з дітьми набуває зовсім іншого сенсу.
“Так не повинно бути. Діти не повинні чути вибухи, ці звуки «шахедів», а вони вже розпізнають все це. Ми намагаємось лікувати душі дітей, і тим самим лікуємо свої душі. Вони нас підтримують. Ми приходимо на вистави, бачимо усмішки, оплески, їхнє чисте, непідробне сприйняття. Це нічим не можна замінити”, – говорить вона.
Актори регулярно виїжджають з виставами у школи та інші освітні заклади. Діти спускаються в бомбосховища настороженими, але під час вистави поступово розслабляються, занурюються у казку і хоч на годину забувають про сирени.
“Діти – такі щирі глядачі. Коли вони спускаються в бомбосховище, то спочатку напружені, а потім починається вистава, і вони пірнають в цей світ. Напередодні Дня Святого Миколая я кажу: «Дітки, пограймо, адже скоро прийде Святий Миколай», а хлопчик відповідає: «Тільки хай обережно йде, щоб на міни не потрапив». Це була така щира відвертість. Ми бачимо, що потрібні дітям, що даруємо їм радість і гарні емоції”, – розповідає Тетяна Свелеба.
Театр як простір віри в майбутнє
Актор Сергій Демиденко наголошує, що дитяча аудиторія особливо чутлива до правди на сцені.
“Діти – це той глядач, який і душею, і серцем, і всім своїм єством вірить у те, що відбувається. Якщо театр намолений енергетикою і актори приходять не працювати, а служити, то перед дітьми це великий обов’язок – не збрехати, зберегти душу, особливо під час війни, коли діти в сховищі”, – говорить він.
Попри втому і небезпеку, артисти мріють про момент повернення до повноцінної роботи в рідних стінах.
“Хочеться сюди повернутися якнайшвидше. Дуже хочеться. Я сподіваюся, як всьому поганому приходить кінець. І це теж закінчиться. І ми вийдемо на сцену, будемо грати, і будуть повні зали”, – каже Наталія Шульженко.
Поки ж Сумський театр для дітей та юнацтва залишається тим самим “прапором на башті” – знаком того, що життя триває, а діти мають право на казку навіть у час війни.
