До літа 2023 року Дмитро Гречаніченко служив у лавах Збройних сил України. Після звільнення за сімейними обставинами ветеран за порадою побратимів повернувся до спорту, а згодом став тренером. Про бойовий досвід, відновлення та плани на майбутнє він розповів кореспондентам Суспільного.
«Треную хлопців боксом і, загалом, життю. Як тримати себе, як бути справжніми українцями. Я завжди був поряд зі спортом. Працював у Степанівській селищній раді, був головним спеціалістом відділу культури, молоді і спорту, тож і там мав дотичність до фізичної активності. А буремне життя почалося з 2015 року – призвався до Збройних сил, став начальником розвідки артилерійського дивізіону, воював на Горлівському напрямку. У 2022-му вивіз сім’ю і знову долучився до війська – у складі п’ятої штурмової бригади діяли на Горлівському та Бахмутському напрямках», – каже Дмитро.
За час служби він неодноразово зазнавав поранень, але після лікування постійно повертався у стрій. Командував розвідувальним взводом штурмового батальйону і часто ухвалював рішення під вогнем.
«Я знову був на позиціях. Треба було відбивати втрачені рубежі, заходити, закривати діри. Не встиг повністю відновитися – уже бігав, стріляв і воював. Потім ще одне кульове – легке, навіть у госпіталі не лежав. Усього маю чотири поранення: два кульових і дві контузії. Одна контузія – з маленьким осколком», – пригадує військовий.
Улітку 2023 року Дмитро демобілізувався за сімейними обставинами, але з побратимами підтримує зв’язок і тепер. Саме вони підштовхнули його повернутися до спорту, а згодом – взятися за тренерську справу.
«Хлопці свої, деякі з моєї, п’ятої бригади. Дружимо, тримаємося разом. Це дуже допомогло – такий собі камбек. Вперше все сталося випадково – мій контакт “Повернись живим” дівчата передали Колі Заріцькому відомому, і він мене смс-кою запросив. У неділю не було що робити – поїхали в Полтаву, виступили. Нічого не зайняв, бо спортом професійно не займався. Потім були інші старти – уже якісь місця. Мене запросили тренувати – фактично ультимативно, бо інших кандидатур не було. Я погодився з радістю», – розповідає Дмитро.
У червні цього року він спробував сили в поєдинках з кулачного бою. Та нині пріоритетом став ринг його вихованців – робота в залі, дисципліна і витривалість. Головний принцип, який наставник прищеплює дітям, – уміння залишатися на ногах.
«Як би ти не бив – все одно потрібно тримати удар, вміти отримувати, підніматися і йти далі. Це ключова риса в боксі. Не важливо, як сильно ти б’єш – важливо, як ти тримаєш удар і рухаєшся до мети. Я не прибічник сентиментів – це досвід, який треба пройти. Я теж починав з поразок і дійшов до звання майстра спорту – і цим пишаюсь. Відразу показую: без кропіткої праці нічого не вийде», – наголошує тренер.
У залі Дмитра – жваві тренування, відпрацювання техніки й базових рухів. Вихованці звикають до правильного режиму і взаємопідтримки в команді. Для наставника це не менш важливо, ніж перемоги на змаганнях.
«Першочергове – виховати людину. Не обов’язково кожен стане майстром спорту – хтось виросте у крутого тренера або фахівця у своєму виді. Головне – дати основи людяності і колективу», – ділиться Дмитро своїм підходом.
Сьогодні він продовжує будувати тренерський шлях у Сумах – з досвідом фронту, який навчив тримати удар і не опускати рук. Для його підопічних це приклад того, як дисципліна і характер переносять із окопів у спортзал цінності, що допомагають перемагати – на рингу і в житті.
