Для Алли Кальченко зі стійкої Ворожби хобі перетворилося на справжній психологічний щит. Жінка виготовляє унікальні іграшки. Це дає їй сили жити далі.
Про досвід майстрині повідомили у Ворожбянській громаді.
Свій шлях у хендмейді пані Алла розпочала дев’ять років тому заради онуки. Тоді вона створювала лише дрібні прикраси. Вчителька початкових класів швидко опанувала нову справу.
Спершу вона робила бантики та віночки. Згодом з’явилися складніші солодкі букети та святковий декор. Її найперший виріб – патріотична квітка – досі зберігається вдома.
Справжньою пристрастю жінки стали гноми.
“Першого зробила зі звичайної шкарпетки. І він мені так сподобався! Поступово вдосконалювала свої роботи, як то кажуть, набивала руку. А потім вирішила зробити великого гнома. Навіть у сусідів позичила магазинного – принесла додому, роздивилася і зробила свого. І так потроху втягнулася”, – ділиться Алла Кальченко.
Раніше це було просто приємне заняття для близького кола. Майстриня ніколи не вважала захоплення комерцією. Оплата лише покривала собівартість флісу чи гіпсу.
“Ніколи не планувала робити з цього бізнес. Це справді було для душі”, – пояснює вона.
Війна завдала жінці тяжкого удару. Її син тривалий час вважався зниклим. Згодом з’ясувалося, що він у полоні. Рятуватися від розпачу допомогла праця.
Рукоділля стало можливістю перепочити від важких новин. Коли пальці зайняті роботою, тривожні думки відступають. Це важливо для кожного сьогодні.
“Коли працюєш – не думаєш постійно про погане. Не сидиш увесь час у новинах. Це дає можливість хоча б трохи відпочити”, – каже вчителька.
Зараз її гноми мають патріотичні риси. Один із персонажів отримав позивний її сина. Військовим такі талісмани дуже припали до душі.
На створення маленької фігурки йде два вечори. Майстриня віддає перевагу м’якому флісу. Матеріали вона зазвичай купує в мережі.
Багато іграшок потрапляють на благодійні заходи. Алла Кальченко переконана, що кожен зобов’язаний допомагати фронту. Тил має бути надійним.
“Я вважаю, що зараз кожен має робити бодай щось у міру своїх можливостей. Бо ти або в армії, або допомагаєш армії”, – зазначає жінка.
Майстриня залишається у рідному місті попри всі ризики. Вона не хоче покидати свою родину. Ворожба – це її дім.
“Тут мій дім, мій чоловік, моя родина. Тут усе моє життя. Як це залишити?”, – підсумовує вона.
