У селі Шаповалівка на Сумщині щороку в червні відзначають Зелену неділю — свято, що глибоко вкорінене в народну традицію. Тут прикрашають хати й двори запашними травами, наряджають символічну “куклу”, співають, танцюють і згадують, як колись юнаки охороняли прикрашене дерево цілу ніч. Попри війну й зміну способу життя, селяни тримаються давнього обряду, який нині є частиною нематеріальної культурної спадщини Сумщини.
До свята місцеві заготовляють лепеху, шовкову траву, любисток. Ними прикрашають оселі ще в п’ятницю та суботу — на підлогу, на вікна, біля порогів. Саме зелене гілля, за словами старожилів, несе оберіг. А в неділю – вже лише гуляють.
“Лепеху носили з болота. У хаті всюди трусили нею, на вікнах ставили. Так з діда-прадіда було. Де ще такі баби, як ми, то прикрашаємо. А молодь – то вже рідко”, – розповідають мешканки села Ганна Григорець і Надія Пода.
Центральний елемент святкування – це “кукла” – символічний образ мавки, русалки, дівчини. Її встановлюють на високу жердину, прикрашають вишиваною сорочкою, вінком, стрічками, намистом, корсетом. Обличчя розмальовують олівцями та фарбами. Вбрання й прикраси приносять мешканці – а потім розбирають назад.
“Кукла була як наречена. Стоїть на шостиметровому стовпі, вітер її колише, стрічки майорять. Треба було так прикрасити, щоб аж хлопці з сусідніх сіл приїжджали – і сватати хотіли”, – жартують жінки.
Раніше “кукл” у Шаповалівці було кілька — по вулицях і біля будинку культури. За ними пильнували вночі, бо їх могли “викрасти” хлопці з інших вулиць або сіл. Тоді доводилося віддавати “могорич” – частування, наприклад, самогон і пиріжки. Якщо парубок з іншого села хотів бути біля місцевої дівчини – теж мав виставити могорич.
Місцевий бібліотекар Олександр Фесенко цьогоріч запропонував зробити “куклу” у себе на подвір’ї. Він сам облаштовує сад з квітами, і разом із жінками створює атмосферну святкову локацію. “Я сюди приходжу – і втома зникає. Люди приносять квіти, я доглядаю. Це радість”, – каже чоловік.
Пісня й танець – ще одна частина Зелених свят. Жінки згадують, як колись співали колядки, грали на гармошках, водили “коробочку” й танцювали польки та краков’янки. І хоч нині село змінилося, вони не втрачають співочого духу. “Голодні, холодні – а все одно співалося!” – сміються.
Особливу роль у святі відіграють рослини. Любистком обмивали волосся – щоб хлопці любили. Лепеху кидали у воду під час купання немовлят – на щастя. А ще – свято мало свої заборони. Купатися в ставку на Трійцю не можна – “русалка пару собі ловить”. І справді, в народі говорили про утоплення, тому остерігалися.
Про Зелену неділю в Шаповалівці склали навіть вірші. Один з них написала місцева жителька Ольга Бачал. У римах – і русалки, і мавки, і магія рослин, і та сама клечана субота, коли обійстя прикрашають гілками, щоб захистити від злих духів.
86-річна Ганна Григорець і 84-річна Надія Пода – двоюрідні сестри, живуть поруч, ходять на велосипеді прикрашати “куклу”, згадують молодість і співають у гурті “Берегиня”. Їхня енергія – це частина тієї сили, що тримає живою традицію у Шаповалівці.
І поки у селі є ті, хто готує лепеху, плете вінки і співає старовинних пісень – “кукла” знову з’являтиметься на Зелену неділю, як символ літа, жіночої краси, сили природи і спільної пам’яті.
