У селі Чернеча Слобода Конотопського району вже понад три десятиліття працює Музей історії села. Його створили зусиллями всієї громади, а ініціаторкою та засновницею стала місцева жителька Любов Овсієнко. Збір експонатів розпочався задовго до відкриття музею у 1991 році й триває до сьогодні.
Чернеча Слобода має історію майже у 400 років. Село заснували ченці, і його мешканці ніколи не були кріпаками. Ці факти, як і безліч інших відомостей про минуле, збережено в експозиціях народного музею. “Це ніби машина часу. Вона дозволяє повернути законсервовані століття, зрозуміти, як жили наші предки. Село колись було великим і багатим, і це видно за експонатами”, – розповідає пані Любов.
У колекції музею – предмети побуту, посуд, ікони, шкільні приладдя, вишиванки та реманент. Найстаріший експонат – кінські пута, знайдені у металобрухті. Їх використовували, щоб сплутати ноги коням перед нічним випасом. Є й старовинна діжа для тіста, з якою пов’язана народна приказка про “клепки”, адже хліб вдавався лише тоді, коли дощечок у діжі було парна кількість.
“Є й маслобійка – справжній домашній сепаратор, зроблений вручну. У ньому збивали масло з вершків. Це техніка наших бабусь, дивовижна у своїй простоті”, – додає засновниця музею.
Окрема гордість – колекція рушників та одягу з місцевими вишивками. “Вишивальниці володіли різними техніками: гладдю, хрестиком, монохромом. Білим по білому, при каганці, вони творили красу. Старі люди казали: «Оце ти для себе вишиваєш, а це – для Бога». Жодного вузлика, жодної помарки”, – каже Любов Овсієнко.
Музей розповідає і про трагічні сторінки історії. В окремому розділі представлено матеріали про Голодомор, під час якого загинула майже третина мешканців Чернечої Слободи. Тут можна побачити, якою їжею тоді рятувалися люди, і прочитати їхні спогади, зібрані місцевими школярами та педагогами.
У вітринах – фотографії з сімейних архівів, документи, шкільні зошити та пісенники. Один зі зразків датований 1900 роком і містить тексти українських пісень, написаних попри заборони Емського указу. “Тут є рядки: «Спи, Тарасе, тихо-тихо, поки Бог розбуде, тебе славна Україна повік не забуде». Це справжній дух того часу”, – зазначає засновниця.
Музей пережив і складні періоди – його тричі обкрадали, викрадаючи експонати, що мали цінність для колекціонерів: старі світлини, книги, предмети побуту. Після цього громада посилила охорону, щоб зберегти надбання, яке є живою історією села.
